Посівши Волинську кафедру як єпископ-вікарій 1795 року, а з 16 жовтня 1799 року — єпископ Житомирський і Волинський, владика Варлаам розпочав впорядкування єпархіального життя та розбудову православної церкви, в основу якої вкладав своє розуміння та бажання парафіян — Святе Українське Православ'я, очищене від римської і московської унії.
Щоб розбудувати українське православне церковне життя Волинської єпархії, необхідно було мати нове молоде священство, а для його підготовки виникла потреба заснувати єпаршу семінарію, саме таку початкову назву вона носила.
Згідно указу синоду московської церкви від 12 липня 1795 року, владиці Варлааму надано дозвіл започаткувати єпаршу семінарію на його чисельні клопотання, але навчально-виховний процес в семінарії розпочинається лише 14 травня 1796 року. Назву Острозька єпарша, тобто єпархіальна, семінарія носила в 1796–1814 роках, а з 1799 року — Житомирська від титулу єпископа Житомирського і Волинського, а опісля з 1814 року Волинська Духовна семінарія.

Отримавши указ синоду на дозвіл заснування Єпаршої семінарії, перед владикою Варлаамом постали проблеми: приміщення, викладацьких кадрів, матеріальної бази, набору учнів та інше.
Хоч владика і іменувався як єпископ-вікарій Волинсько-Житомирський, одначе в м. Житомирі не було місця не тільки для новозаснованої семінарії, а й для консисторії, самого владики, але ним не випадково було обрано давнє княже місто Остріг центром православного церковного життя єпархії, місто впродовж XVI — поч. XVII ст. залишалось центром Святого Українського Православ'я із знаменитою Острозькою академією — першою вищою школою на сході Європи, друкарнею, в якій було надруковано безцінну Острозьку Біблію, інші Богослужбові і полемічні книги, готувались високоосвічені кадри українського право-славого духовенства і чернецтва, тоді Остріг був найбільшими православними українськими Афінами, тобто духовним центром Святої української Православної церкви на Волині, в Україні, і владика Варлаам прагнув продовжити ту славну сторінку нашої церкви, яка була написана князем Костянтином Костянтиновичем Острозьким та його духовним оточенням, які прагнули бачити нашу церкву незалежною, вільною від Римської та московської унії. Саме їх славні діла для рідного народу і церкви спонукали владику Варлаама вибрати місто Остріг — центр духовного життя Волині кінця XVI поч. XVII ст., щоб підкреслити тим спадковість його минулого та нерозривний з ним зв'язок для тогочасної доби відродження нашої віри.
Безпосереднім місцем свого єпископського осідку, приміщенням архієрейського дому консисторії, семінарії в Острозі владика Варлаам вибрав поєзуїтське приміщення Свято-Преображенського монастиря, який по своїй величі та красі був найбільшою прикрасою міста, також ця свята обитель належала в добу православних князів Острозьких до академії і нашої церкви, потім була захоплена єзуїтами завдяки окатоличеним нащадкам славного князя, які володіли нею з 1649 по 1773 рік, аж доки їх було вигнано з Польщі.
Життя кожного навчального закладу слід розглядати до його зовнішнього стану: приміщення, матеріальний стан, засоби утримання, внутрішнього — управління, навчально-виховний процес, науково-бого-словська праця і інше.
Як ми вже зазначали вище, засновник єпаршої семінарії в м. Острозі владика Варлаам місцезнаходженням її вибрав не випадково родинне гніздо князів Острозьких, та Свято-Преображенський монастир для приміщення архієрейського дому, консисторії, семінарії. Це була одна з кращих пам'яток доби князів Острозьких і ми можемо цю величну будівлю описати за малюнком та планом 1802 року, віднайденими автором серед документів Держархіву Волинської області.
До величного, мурованого в стилі українського бароко, собору Преображення Господнього з вівтарем на схід, замкнутим чотирикутником примикали двоповерхові приміщення, з окремим напівпідвальним поверхом монастиря, створюючи в середині закрите подвір'я. Монастирські приміщення ніби продовжували саму будівлю собору і були з ним гармонійно поєднані, доповнювали його. На протилежній від собору стіні чотирикутника монастирських приміщень підіймались ще дві двоповерхові будівлі, одна з них була посередині стіни як набрамна, інша на лівому куті монастирського будівельного чотирикутника. Свого часу була це прекрасна будівля, в якій отці єзуїти з легкої руки окатоличеної Анни Острозької-Хоткевич заснували колегіум, в якому ловили наші українські душі, переводячи молодь із знатних шляхетних православних українських родів на історичній Волині на римо-католицизм і польськість. Колегіум мав в другій половині XVII — XVIII ст. взірцевий вигляд і нагадував західноєвропейський навчальний заклад з великою бібліотекою, добре вишколеними викладачами ченцями-єзуїтами, прекрасними побутовими умовами проживання.
Але з часу закриття 1773 року єзуїтського кляштору й костелу, монастирські будівлі були порожні аж до 1795 року і нагадували напівруї-ну: місцями обвалена штукатурка, протікав в багатьох місцях дах, гнили книги в бібліотеці від сирості і інше. Владика Варлаам розпочав свої старання, щоб будівлю привести в належний вигляд і приклав всі зусилля та наявні кошти, щоб довести цю будівлю до нормального стану.
В частині будівлі поруч собору Преображення Господнього з західної сторони владика Варлаам облаштував архієрейський дім та розмістив Волинську Духовну консисторію, монастир, решту приміщень передано Єпаршій семінарії під класи, гуртожиток, їдальню, лабораторії, бібліотеку, астрономічний зал і інше. При семінарії розмістились ще й два Духовні училища — повітове й парафіяльне. На першому і другому поверхах знаходилось сім класних кімнат, де проходили заняття учнів, а на нижньому поверсі в шести кімнатах жили вихованці, що були на державному утриманні, чотирнадцяту кімнату відведено під пекарню, ще дві кімнати 15-16 — під склад для продуктів, в 17-ій розміщалась семінарська канцелярія, у 18-ій — бібліотека, а в 19–20 кімнатах жили вчителі семінарії. Таким чином в монастирі для потреб Єпаршої семінарії було відведено двадцять кімнат. З північної сторони на третьому поверсі знаходивсь астрономічний зал, який по пожежі 1797 року залишався порожнім. При семінарії було подвір'я, де знаходились її екіпажі. Матеріальне становище цього Духовного навчального закладу не було на висоті поставлених завдань — навчання і виховання майбутніх душпастирів для Волинсько-Житомирської Єпархії. Семінарія не утримувалась коштом синоду московської церкви, а на кошти єпархії (що й відбилось у її назві), батьків, а також єпархіального духовенства, церковних діячів і добродіїв, які жертвували кошти на матеріали, на розквіт духовної освіти на Волині. Проте цих коштів не вистачало, тому владика Варлаам дуже багато спрямував своїх зусиль для віднайдення шляхів подолання цієї відвічної ахілесової п'яти Духовних навчальних закладів від початків їх заснування до нашого часу.
В своєму листі-розписі до Волинської Духовної консисторії від 13 грудня 1806 року, коли вже владика Варлаам перебував на кафедрі Могильовській, засновник Єпаршої семінарії серед перелічених виділених сум з Єпаршого бюджету називає й кошти, виділені Духовному навчальному закладу в сумі «… триста тридцять сім рублів вісімдесят три копійки мідними остающіхся в семінарії на продовження діла оной…».22 Ця, як і інші суми для Єпаршої семінарії, виділена з єпархіального бюджету, отож левову частку коштів для утримання приміщення, викладачів, утримання вихованців виділяла Волинська Духовна консисторія, бюджет якої в свою чергу поповнювався за рахунок парафій Волинської єпархії.
Старанно вивчаючи і аналізуючи джерела та документи, яких, на превеликий жаль, дуже мало зберегла нам історія, приходимо до висновку, що брак коштів в семінарії на її потреби відчувася впродовж всього існування навчального закладу. Хоч в пізнішому її заключному періоді синод і царська казна виділяли значні кошти для виховання «істинно руських пастирей», одначе і тоді їх не вистачало, значна частина їх губилась в кишенях царських бюрократів по дорозі до призначення.
Продукти для семінарської їдальні постачали батьки вихованців, а ще якусь частину виділяла консисторія, дідичі з своїх маєтків. Але їх також не вистачало і, як свідчать майбутні учнівські втечі додому, заворушення і невдоволення, опріч політичних, виникали саме на цьому грунті.
Нижче подаємо докладні дані про економічне становище семінарії в перших роках її існування.
В 1803 році тут навчалось з училищами 764 учні, лише на державному утриманні знаходилось 163; в 1806 році — 709 учнів, з них держава утримувала своїм коштом 130 учнів, виключно круглих сиріт, всі решта перебували на батьківському утриманні. Переважно це були діти священиків і оплата навчання лягала тягарем на парафіяльну касу. На початку за утримання кожного учня платили річно 40 руб. сріблом та давали продукта на 35 рублів. За квартиру, білизну, опалення, приготування їжі — ще 10 рублів. Одяг, взуття, книги, папір коштували батькам учня 4 рублі. З кожним роком кошти утримання учня семінарії постійно зростали. В 1809 році її бюджет становив 9 тис. рублів, але цих коштів для забезпечення учнів та вчителів не вистачало. Тодішній правлячий єпископ Даниїл змушений був видати «Положення про утримання бурсаків», в якому було з найбільшою економією регламентовано матеріальний стан утримання учнів.
Відповідно через матеріально-побутові умови, тугу за батьківською домівкою відбувались втечі учнів з семінарії.
Про це знаходимо в документальних джерелах. З рапорту благочинного ієрея Княжинського від 24 вересня 1798 року: «… про висилку в семінарію дітей священно і церковнослужителів, затриманих в будинках батьків і притягнених до відповідальності родичів за втечу, вислати цих дітей до семінарії, а батьків оштрафувати…»
Ще про одну втечу в тому ж році учня семінарії Кирила Курчицького знаходимо в документах Духовного правління: «Допит в це правління, -читаємо в документі,— представлені членом цього правління протоієреєм Михайлом Москаленком, прибувшого в церковицю собору Воскресен-ського Острожського школу недоросля Кирила Курчицького, який тут показав себе уродженцем повіту Староконстантинівського села Буші-вець поміщика каштеляна Івана Прилуцького підданого Захарія Курочки сином.., відправити в Земський нижній суд в законному там розгляді».24 Явища втечі з семінарії ми вже частково називали, вони були породжені рядом причин: училищне та семінарські навчання стало обов'язковим для дітей священиків і церковнослужителів, бажання самих дітей не бралось до уваги, як також далеко не завидне матеріальне становище та побутові умови учнів в Духовних навчальних закладах.
Не в кращому становищі перебували й викладачі. Згідно з указом Синоду від 31 жовтня 1798 року учитель Богослів'я отримував річно 280 руб. Майже всі викладачі семінарії, священики, мали парафії, тому утримання і їх лягало на плечі вірних. Викладачу Богослов'я Купріяну Суховському парафія доплачувала річно 60 рублів. Як також відповідні суми доплачувались з парафіяльних кас іншим викладачам-священикам, які не могли прожити за рахунок семінарських сум.
Щодо внутрішнього стану Єпаршої семінарії — управління навчально-виховним процесом, наукових Богословських праць, то відповідно до її зовнішнього стану «процвітав» і внутрішній; при всіх труднощах в обох станах в навчально-виховному процесі. З самого початку заснування цього навчального закладу закладено було і дух національної свідомості, споконвічної окремішності Святого Українського Православ'я та національної своєрідності духовного навчання і виховання. І слід наголосити, що той Святий Дух українського православ'я, засіяний видатним сином нашого народу, преподобномучеником нашої Святої Української Православної церкви наперекір масовій русифікації і омосковленню Волинської Духовної семінарії продовжував витати в душах її вихованців аж до 1918 року, коли цей духовний заклад закрили московсько-більшовицькі варвари.
Важливим питанням в історії діяльності Єпаршої семінарії в Острозі є її керівні органи, викладацький склад. Керівним органом семінарії на початку заснування був преосвященний Варлаам — єдиний керівник і керуючий її справами, а з 1798 року згідно його указу було засновано правління. В цьому указі, надісланому на ім'я префекта семінарії протоієрея Івана Стрелецького, говорилось: «Його імператорського величества Самодержавця Всеросійського із Житомирської Духовної консисторії. Єпаршеській Житомирській Духовній семінарії Богослів'я і філософії учителю і префекту протоієрею Івану Стрелецькому з 31 жовтня 1798 року велено заснувати при семінарії правління, в якому присутній префект з вчителем риторики. Опреділити до нього для пись-моводства і для господарства комісара, служителя, вести книгу надходжень і витрат. Правління зобов'язане надсилати рапорти про стан справ в семінарії Преосвященному Варлааму, Консисторії і Синоду.»
До правління єпаршої семінарії вже по переведенні преосвященного Варлаама до Могильова та з призначенням на Волинську кафедру владики Даниїла ним було 1806 року введено посаду ректора семінарії.
— Для улаштування в Волинській Духовній семінарії і для успішного ходу справ в Консисторії рекомендую Острозького першокласного Преображенського монастиря архімандрита Овдія.26
Впродовж всього існування Волинської Духовної семінарії 1796–1918 p.p. її ректорами, починаючи з 1806 року, за виключенням двох протоієреїв з білого духовенства А. Хотовицького, В. Молоденського, були виключно ченці, в переважній більшості ігумени і архімандрити монастирів, при яких функціонувала семінарія. В Острозькому періоді її існування префектами семінарії були протоієрей Іван Стрелецький 1796–1804 p.p., протоієрей Купріян Суховський 1804–1806 p.p. та ректорами:
1.    Архімандрит Овдій (1806-1807).
2.    Архімандрит Феофан (1808-1812).
3.    Архімандрит Ієронім (1812-1822).
4.    Архімандрит Мелетій (1822-1824).
5.    Ієромонах Павло (1824-1825).

Навчально-виховним процесом на початку заснування семінарії керували три викладачі: риторики і піїтики — префект, священик Іван Стрелецький, вищого граматичного класу — ієрей о. Іван Севрук, нижчого — студент Київської Духовної академії Авраам Яворський, а після повного укомплектування всіх класів семінарії залучено ще нових викладачів: ієрея Василя Чумаковського в піїтичний і граматичний клас, ієрея Івана Шишковського викладати французьку мову, а з 1800 року запрошено викладача арифметики і німецької мови ієрея Іллю Фіалковського. Були то все наші українські патріотичні священики, і саме таких підібрав для викладання та виховання в семінарії владика — патріот преподобно-мученик Варлаам. В переважній більшості всі викладачі були волиняни, всі вони були носіями Святого Українського Православ'я в храмах, училищах і семінарії.
Перший набір учнів 1796 року в семінарії налічував 119 чоловік віком від 8 до 21 року. Як правило, були це діти священно- і церковнослужителів, часто доставлених до Острога при допомозі земської поліції, а їх матері в своєму плачу за синами часто нагадували отих з літопису по хрещенні князем Володимиром киян 988 року: «… і пославши (князь) мужів своїх (князь Володимир — В.Р.), став він у знатних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне. А матері ж дітей своїх оплакували, бо іще не укріпились вони були вірою і, як померлого, вони оплакували.»
Одначе з кожним роком набір до повітового, парафіяльного Духовного училища і семінарії зростав.
Станом на 26 червня 1797 року в семінарії навчався 231 учень, з яких було в класах:
риторики — 29
піїтики — 16
вищий граматичний — 38
нижчий граматичний — 64
початки латинської мови — 45
В наступному році кількість учнів семінарії збільшилась до 244, а через рік в семінарії був повний комплект класів: Богословський, риторичний, піїтичний і три граматичні — вищий, середній і нижчий.
Здібні учні в класі перебували один навчальний рік, невстигаючі -два, три. На той час було тут 7 вчителів.
Єпарша семінарія в Острозі була поєднана з повітовим Духовним училищем. Останні три класи — Богословський, філософський, риторичний в училищі — відповідали нижчим шести класам семінарії, а чотири перших — піїтики, вищий, середній, нижчий граматичні — чотирьом класам духовних училищ. Так було до 1817 року, коли-то від семінарії г
відділено три граматичні класи, клас піїтики — в Острозьке Духовне училище, яке пізніше було перенесено в Ганнопіль, Крем'янець, а звідти до Дермані, де й на початку 20-х років XX ст. воно було ліквідовано польськими окупантами.
З програми навчання 1803 року маємо дані про стан викладання на-вчальних Богословських і загальних дисциплін по класах.
В нижчому граматичному класі — латинська мова, орфографія і початки етимології, скорочений катехізис, переклади з руської на латинську.
В середньому граматичному класі — етимологія, початок синтаксису, скорочена географія, скорочений катехізис, читались Кастеліонові священні розмови, Федорові байки, Муретинове батьківське наставляння і робили переклади з латинської на руську мову.
В піїтичному класі — правила руської і латинської піїтики, розширена географія, Священна історія, розширений катехізис, Катонові моральні правила і деякі Вергілія, Горація, Овідія вірші, вчились складати вірші в перекладах.
В риторичному класі — правила указом підписаної риторики, всесвітня історія, розширений катехізис, читання деяких Цицеронових і Муретинових промов, вчили складати різні промови і вдосконалювати переклади.
У філософському класі — коротка історія філософії, логіка, метафізика, правовчення, натуральна історія і фізика, скорочене християнське Богослов'я, пояснення Євангелія — недільного і святкового, складання проповідей, які вони в свята і неділі проповідували в соборній церкві. Опріч того, були окремі години арифметики, грецької, французької, німецької мов.
В 1814 році до існуючих семи класів семінарії додано ще один — інформатори, в якому учні підготовлялись до вступу в НИЖЧИЙ граматичний клас, що відповідав пізнішому підготовчому класу. В тому році в класі інформаторі!' налічувався 221 учень від 9 до 19 років, і проіснував цей клас до 1817 року, а тоді по реформі семінарії злився з Духовним училищем.
Вчителем того класу був до 1816 року Яків Левицький, а по ньому 1816–1817 p.p.— Павло Вакулович.
Починаючи з 1798 року при Єпаршій семінарії засновано руську катехитичну школу для підготовки до священнослужіння осіб, які через вік й інші причини не могли раніше здобути духовної освіти.
У відповідності до резолюції преосвященного Варлаама: «В заведеній на користь приготування до чину священнослужіння при тутешній семінарії руської школи, бути учителями: першим — учителю граматичного класу ієрею Черетовичу, другим — соборному священику Івану Іванівському.»30
На запитання «Чому навчались в цій школі в Острозі?» знаходимо відповідь в резолюції її засновника преосвященного Варлаама: «В започаткованій при тутешній семінарії руській школі учителям: першому -навчати своїх учнів короткій Священній історії, катехізису, а бувших в школах, замість того скороченого Богослов'я, всім протолковать книгу про посаду пресвітерів парафіяльних, вияснити читаємі в недільні і святкові дні, також при здійсненні таїнств, Євангелія і Апостола і при всег-дашній службі Божій псалми і важніші, що стосуються до трудних місць, молитви і кондаки, і показати силу і знамення всіх в грекоруські церковні вживаємо обряди, а останнім, тобто вчителям,— навчати ісправному читанню, піснеспівам і письму, і при тому церковному уставу всіх тих, які в тому виявляються несправні. Першому трудитись по вівторках, четвергах, суботах після обіду півтори години, а другому по понеділках, середах, п'ятницях півтори години.»
Слід підкреслити, що в цій руській (читай «українській» — В. Р.) школі при семінарії преосвященний Варлаам скороченим курсом викладання готував пасторів для Волинських парафій української православної церкви, бо саме таку на думці мав владика по ліквідації унії з Римом.
Ще одна резолюція преподобного Варлаама Шишацького, засновника Єпаршої семінарії в Острозі, розкриває нам глибину турбот владики про моральне християнське виховання і побут її учнів: «Доглядачу над казьонними питомцями обов'язком його буде піклуватися про все те, що потрібно ввіреною йому їжею і іншими потребами утримання, збереженню їх здоров'я, доставлення їм в науку доброго успіху і надійному їх утриманні в страсі Божому і в усякому благонравії. Доглядач цей має давати звіт в своїх цілях щомісячними рапортами.»
З цих та інших розпоряджень преосвященного Варлаама як в навчанні, так і в моральній, гігієнічній частині бачимо, що був це архіпастир, який турбувався про свою єпаршу семінарію, її вихованців, як добрий батько про своїх дітей і не дивно, що пам'ять про цього мученика і праведника Святого українського православ'я, засновника семінарії жила серед учнів і вчителів впродовж її існування.
Як добрий високоосвічений архіпастир, владика Варлаам мав також власну бібліотеку, в якій були книги, що їх не мала Петербурзька Духовна академія і лише після «заточенія» преподобномученика до Свято-Преображенського монастиря в Новгород-Сіверську її було пограбовано вивезено до столиці білої імперії зла.3
Владика Варлаам багато читав і писав, зокрема, свої відомі в націо-нальному дусі проповіді, богословські праці, заохочував до того викладачів і учнів старших класів. Але вся його духовна спадщина, як і він сам, стали жертвою московського варварства. Будучи Волинським архієреєм, керівником, опікуном семінарії, училищ, він пильно стежив за їх благоустроєм уроки, вникав у навчально-виховний процес, прагнув, щоб в її класах виховувались справжні українські душпастирі.
Навіть будучи вже в «заточенії» в 1813–1819 p.p., осліплений, просив читати, складав духовні вірші, проповіді.
Перший випуск в семінарії відбувся 1801 року, коли-то 21 випускник став кандидатом до священства. В наступних роках кількість випускників була така:
1802    р.— 12
1803    р.— 50
1804    р.— 21
1805    р.— 33
1809 року Волинську Духовну семінарію скінчив майбутній митрополит Антоній (Григорій Рафальський), син настоятеля храму Преображення Господнього в с. Нуйно Ковельського повіту. Було йому тоді 24 роки. Прийняв чернечий постриг, довгочасний митрополит Новгородський і Санкт-Петербурзький.35
На могилах своїх батьків в селі Нуйно вибудував в їх пам'ять дерев'яний храм, осквернений, як і самі могили, в 60-х роках місцевими комуністами.
З початком війни Наполеона І в Росії 1812 року Єпарша семінарія пережила ще й біженство. Коли на Волині з'явився корпус Шварценберга, розпочалась панічна втеча царських урядовців і московського церковного істаблешменства з нашої землі. 22 серпня 1812 року — указом префекта семінарії Купріяна Суховського розпочалось перевезення її майна, бібліотеки, архіву, речей з архієрейського дому з Острога до Полтави. Все це було розміщено на 122 підводах і 24 вересня прибуло у місто Кобеляки за 68 км від Полтави. Основна частина вихованців-своєкоштівців розбіглися по домах, як тільки почалась евакуація, лише «казьонноутриманці» вирушили зі своїми вчителями в цю важку й небезпечну дорогу. Сам же ректор архімандрит Ієронім залишався в Преображенському монастирі. В місті Кобеляки втікачів розмістили по приватних квартирах, а речі семінарії склали в приміщенні суду. Коли семінаристи стали вимагати від начальства будинок під класи для навчання, городничий на їх проханні написав резолюцію: «способниших для сего домов в Кобеляках вовсе не имеется».
Лише з дозволу імператора вирушили евакуйовані 20 квітня 1813 року з міста Кобеляки до Острога.
На річці Псьол пором з п'ятьма підводами, на яких знаходились архівні справи семінарії, понесла течія, однак їх врятували без втрат, лише дощі нанесли в дорозі цим духовним скарбам значної шкоди, та ще якась частина архівних справ і книг з бібліотеки була втрачена на тих дорогах.
Свято-Преображенський монастир в Острозі, де розміщувались архієрейський дім, консисторія, семінарія і училища, тричі горів у 1797, 1810, 1812 p.p., і останньою пожежею перетворений в цілковиту руїну.
По цій пожежі і поверненні учнів і викладачів з біженства довгий час навчання відбувалось в недогорілих приміщеннях та по приватних квартирах. Керівництво семінарії, щоб вийти з такого тяжкого стану, винайняло в князя Карла Яблоновського старий замок під назвою «Обережа» за 450 рублів річно, і було переміщено до цього замку семінарію, училища консисторії, архієрейський дім в 1824 році. Замок «Обережа» знаходився між костелом та Свято-Миколаївським, Успіння Божої Матері храмами. Це був дерев'яний будинок на 11 кімнат в два поверхи. На той час в семінарії, училищах навчалося 700 учнів. То була неймовірна тіснява, але іншого кращого приміщення в Острозі знайти було неможливо. Перебувала семінарія з училищами в «Обережі» лише рік, а по тому князь Антоній Яблоновський, що мав дружні стосунки з правлячим православним єпископом Стефаном, уступив приміщення свого маєтку в містечку Ганнопіль, куди у вересні 1825 року і було переміщено семінарію і училища. В указі єпископа Стефана з 4 серпня того року зазначалось: «Семінарію з Правлінням, бібліотекою і з усім її майном перевести до слідуючого навчального року в містечко Ганнопіль і про таке переміщення своєчасно оповістити родичів і опікунів вихованців семінарії, доповісти про це у Волинську духовну консисторію».
Засновник Волинської Духовної семінарії,— преподобномученик Варлаам, архієпископ Волинський і Житомирський з підібраним ним керівництвом і викладацьким складом робили все, щоб цей Духовний навчальний заклад якнайдовше залишався поза тотальною русифікацією і «купночинієм», засівали дух Святого Українського православ'я в душах вихованців. Його наступники продовжували плекати той дух, але наступ московського церковного імперіалізму на історичній Волині набирав по війні 1812 року нових темпів. В 1817 році розпочався масовий тотальний процес русифікації навчання і омосковлення Богослужінь на Волині. Царський уряд і синод в тому році провели так зване реформування цього Духовного навчального закладу Волині, а це означало повну індентичність навчального і виховного процесу з іншими семінаріями імперії. Український дух і Святе Українське Православ'я стало об'єктом пильної уваги «купночинців» з синоду та місцевої консисторії, правлячих архієреїв, які в переважній більшості на кафедрах Волині були москалями, або москвофілами. Вони робили все, щоб дух вікового Святого Українського Православ'я, закладений в семінарії преподобномучеником Варлаамом Шишацьким, вигнати з душ вихованців і викладачів, стін семінарії. Одначе, як показали пізніші події, цей дух залишався жити в усі наступні роки наперекір їх злій волі і злочинним бажанням. Його носіями були свідомі свого українства вихованці і вчителі цього Духовного навчального закладу, які прагнули служити Богові і Україні, а не її поневолювачці — Москві.
Дальші дороги перших випускників семінарії простягайсь до наших храмів, монастирів, де вони ставали парафіяльними священиками. Тут несли вони слово Боже до душ волинян, були добрими парафіяльними священиками і лише незначна частина продовжувала своє навчання в Київській Духовній академії, інших Духовних академіях білої московської імперії.

Поділитися з друзями