Упродовж усього періоду існування людства релігія відігравала важливу роль в житті людини.

Як зазначав свого часу протоієрей Олександр Мень, історія не знає жодного народу, який був би абсолютно позбавлений віри. Політика і релігія – це, безперечно, різні за природою, структурою та функціями сфери суспільного буття людства, проте вони постійно взаємодіють. Жодна політична структура не матиме успіху, якщо вона спробує ігнорувати найглибші переконання та вірування громадян. Історія знає часи, коли волею релігійних зверхників змінювалася політична карта Європи або звільнялись королівські трони. Україна, як і інші нації, звичайно, маючи власну специфіку взаємовпливу етнічних та релігійних чинників, протягом багатьох століть не була винятком.
Політика держави тісно пов’язана з мораллю, духовністю, релігією, бо є важливим елементом визначення спільного інтересу та волі більшості громадян, тією чи іншою мірою сформованих релігією. Релігія є формою суспільної свідомості, що формує соціальні норми, відповідно до яких будується система суспільних відносин. Своєю чергою, релігійні організації підпадають під вплив державної політики, що виражає й реалізує інтереси суспільства в цілому й окремої людини зокрема. Таким чином, держава й релігійні організації впливають одне на одного. Від якості їхньої взаємодії залежить формування гармонійних і плідних відносин у системі: людина – релігійна організація – держава – суспільство.
Релігійно-церковне життя в демократичній Україні після здобуття нею незалежності характеризується як очевидним динамічним його відродженням, так і накопиченням старих проблем та нових труднощів і міжконфесійних конфліктів. Нині маємо досить різнобарвну конфесійну карту України. Усі християнські та нехристиянські конфесії в Україні мають гарантовану Конституцією України можливість розвиватися динамічно і паралельно на засадах взаємоповаги та взаємодоповнюваності, співпраці і здійсненні значущих соціальних та євангелізаційних проектів у річищі національного й духовного відродження України.
З проголошенням незалежності України церковне життя пожвавлюється: йде помітне зростання кількості релігійних громад, будуються храми, відроджуються монастирі, духовні навчальні заклади, недільні школи. У духовний світ наших громадян входить релігійна література, відкривається багатюща духовна спадщина України.
Розрізняють такі основні варіанти взаємодії релігії і політики:
єдність, нероздільність релігії і політики;
підпорядкування політики релігії;
підпорядкування релігії політиці;
відокремлення релігії від політики, їх автономність стосовно одна до одної.
Українська держава стосовно релігійних організацій здійснює політику невтручання. Це забезпечує нейтралітет у питаннях світогляду й віросповідання, виконання зобов’язань і гарантування свободи віросповідання й водночас створює різні умови для захисту прав і свобод всіх громадян.
Відносини держави з релігійними громадами, особами, які належать до різних конфесій, у нашій країні регулюють Конституція України і Закон України «Про свободу совісті та релігійних організацій» від 23 квітня 1991 року, який підтверджує, що ніхто не може встановити обов’язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-який примус щодо визначення громадянином свого ставлення до релігії, участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа від Церкви.
Для зручності співпраці між державою та релігійними організаціями у грудні 1996 року було утворено міжконфесійний консультативно-дорадчий орган – Всеукраїнську Раду Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО), до складу якої входять 18 Церков і релігійних організацій. Метою цього органу є об’єднання зусиль Церков і релігійних організацій з духовного відродження України, координації міжцерковного діалогу як в Україні, так і за її межами, участі в розробці проектів нормативних актів з питань державно-церковних відносин, здійснення комплексних заходів добродійного характеру.
У часи незалежності України державна політика за президента Л. Кравчука була спрямована на збереження принципів відокремлення держави від Церкви та рівності конфесій, за Л. Кучми, з одного боку, більш активно розвивались партнерські взаємини між державою і Церквою, і з іншого – була втрачена послідовність проведення в суспільне життя рівного ставлення до всіх конфесій.
Загалом, розвиток подій у церковно-релігійній сфері свідчив про рух державно-конфесійних відносин до паритетних, на партнерських засадах. За всіх проблем, що існували та існують у сфері діяльності релігійних організацій, держава і Церква рухались до зваженого вирішення – з урахуванням інтересів обох сторін, прав громадян на свободу віросповідання та потребу забезпечення суспільної злагоди.
Після президентських виборів у лютому 2010 року та з приходом до влади В. Януковича ставлення до конфесій різко змінилося. Утворилася тенденція до формування державної Церкви на базі однієї конфесії, а саме – Української Православної Церкви Московського Патріархату.
Незважаючи на задекларований Президентом В. Януковичем принцип рівного ставлення до всіх Церков і релігійних організацій країни, впродовж 2010 року не було проведено жодної зустрічі Президента або інших перших осіб держави ні з ВРЦіРО, ні з іншими об’єднаннями релігійних організацій, ні з представниками окремих Церков і релігійних організацій (за винятком УПЦ МП) – попри численні звернення до Президента як з боку ВРЦіРО та інших релігійних об’єднань, так і окремих Церков. Усі листи і звернення залишались без відповіді.
Натомість упродовж року Президент неодноразово зустрічався з керівництвом УПЦ та Російської Православної Церкви, а також брав участь у заходах, що їх проводила РПЦ. Значно активізувалася присутність в Україні Патріарха Московського і всієї Русі Кирила: якщо у 2009 році відбувся один його візит до України, то у 2010 році таких візитів було три, в тому числі – візит приурочений до інавгурації Президента В. Януковича.
В інавгурації Президента України В. Януковича 25 лютого 2010 р. було порушено Указ Президента України «Про державний протокол і церемоніал» 2002 року, за яким благословення новообраного президента мало б відбутись у Софії Київській главами різних Церков та релігійних організацій України.
Ці візити, а також патріарше благословення Президента України мали виразний політичний характер, що визнавали і представники РПЦ. Так протоієрей Г. Бєловолов заявив:
«…Слід пам’ятати, що Патріарха Московського і всієї Русі Кирила до Києва на інавгурацію запросив сам Віктор Янукович. Звичайно, Патріарх міг прийняти, а міг і відхилити це запрошення, але… відмова від запрошення була б відмовою від тієї концептуальної ідеї, яку висловив Патріарх Кирил… від ідеї про єдність Святої Русі, про єдність Руського світу…У цьому сенсі рішення Патріарха прийняти це запрошення є послідовним, продуманим і також концептуальним».
Крім того, Президент України був членом Експертної ради при Патріархові Московському та всієї Русі «Економіка і етика».
Комісія при Кабінеті Міністрів упродовж 2010 року жодного разу не збиралась. У липні 2010 року Урядовим Розпорядженням була ліквідована посада Віце-прем’єр-міністра з гуманітарних питань, а питання міжконфесійних і державно-конфесійних відносин передані до відання Віце-прем’єр-міністра з питань Євро-201213.
У грудні 2010 року без будь-яких консультацій з релігійною спільнотою Указом Президента, по-перше, ліквідовано Державний комітет України у справах національностей та релігій14 (його функції передані: в частині реалізації державної політики у сфері релігійних організацій – до Державної служби реєстрації України); по-друге, порушено питання про ліквідацію Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі, з якою тісно співпрацює ВРЦіРО (на підставі Меморандуму, підписаного у 2008 році).
12 січня 2012 року видано Указ Президента «Про План заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи» № 24. Указом Міністерству культури та Міністерству юстиції доручено до 1 лютого 2011 року розробити та подати до Уряду для наступного внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Водночас на початку квітня 2011 року було оприлюднено щорічне послання Президента до Верховної Ради «Модернізація України – наш стратегічний вибір», яке містило спеціальний розділ «Держава та церква: заохочення міжконфесійного діалогу, рівне ставлення держави до різних церков і релігійних конфесій». У документі стверджується багатоконфесійний характер України, міститься заклик до державно-конфесійного та міжконфесійного діалогів, а також ідеться про доцільність реалізації таких ініціатив держави, як: доопрацювання та прийняття Концепції державно-церковних відносин, розробленої Міністерством юстиції та іншими органами влади у співпраці з ВРЦіРО; доопрацювання з урахуванням положень концепції нової редакції Закону «Про свободу совісті та релігійні організації», покликаного забезпечити міжконфесійний мир і злагоду, рівне ставлення до всіх Церков, недопущення релігійного фундаменталізму будь-якого спрямування; закріплення за релігійними організаціями права на заснування загальноосвітніх навчальних закладів; забезпечення викладання з вересня 2011 року у вищих навчальних закладах усіх форм власності академічного релігієзнавства як нормативної філософської дисципліни, а в середній школі – порівняльної історії релігій.
Ці два президентські документи містили суперечність щодо черговості доопрацювання і прийняття нової редакції Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» чи Концепції державно-церков¬них відносин.
21 квітня 2011 року більш ніж через рік після вступу на пост Президента, В. Янукович вперше зустрівся з представниками ВРЦіРО. Одним з головних питань, які обговорювалися на зустрічі, було питання про підготовку згаданої вище нової редакції Закону «Про свободу совісті та релігійні організації». У письмовому Зверненні, поданому Президенту учасниками зустрічі, ВРЦіРО пропонувала відмовитись від ідеї ухвалення нової редакції, а зосередити зусилля на ухваленні Концепції державно-конфесійних відносин в Україні та внесенні окремих змін до галузевого законодавства, яке регламентує діяльність релігійних організацій. Однак Президент завірив учасників зустрічі, що «ми ці зміни відпрацюємо, нормативно-правова база буде створена, і після того, як вони будуть узгоджені із загальним консенсусом, я, як Президент, підпишу цей закон». Таким чином, Президент України, не відмовляючись від ідеї нової редакції базового Закону про свободу совісті, публічно пообіцяв лідерам українських Церков і релігійних організацій узгоджувати зміни до законодавства з релігійною спільнотою на засадах консенсусу.
Доречно зазначити, що, оцінюючи результати зустрічі, експерти вже на той час припускали, що «питання оновлення чинного законодавства про свободу совісті та релігійні організації буде і надалі нести в собі конфліктний потенціал у державно-конфесійних відносинах в найближчій перспективі».
Слід зазначити, що у Зверненні ВРЦіРО, нарівні з пропозицією про прийняття Концепції державно-конфесійних відносин, містилися також пропозиції змін до окремих законодавчих актів стосовно комплексу заходів з поверненням Церквам і релігійним організаціям майна, вилученого тоталітарним режимом минулого, та комплексних змін до законодавства про освіту з метою, зокрема, надання релігійним організаціям права заснування навчальних закладів державного стандарту освіти.
Пропозиції ВРЦіРО, за невеликим винятком, не були почуті. Про це свідчить повторне Звернення членів ВРЦіРО, передане Президенту України під час другої зустрічі – 21 березня 2012 року. Текст цього звернення є аналогічним попередньому та містить ті самі пропозиції і сподівання, що й Звернення від 21 квітня 2011 року.
На особливу увагу заслуговує та обставина, що Церква вперше в документі такого рівня торкнулася питань поляризації українського суспільства, зростання «прірви» між багатими та бідними, проблем захисту дітей і знедолених, масового зростання цін на споживчі товари та комунальні послуги. У Зверненні йшлося про те, що «керівництво держави має врахувати цю складну ситуацію під час проведення пенсійної, житлової та інших реформ».
16 березня 2012 року на розгляд Верховної Ради подано законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Проект передбачав внесення змін до 36 чинних законодавчих актів, у тому числі – до Закону «Про свободу совісті та релігійні організації». Зміни до базового закону у сфері свободи совісті полягали насамперед у наступному: ускладненні реєстрації релігійних організацій (фактично, запровадження подвійної реєстрації); посиленні контролю над діяльністю релігійних організацій; ускладненні контактів українських релігійних організацій з представниками зарубіжних релігійних організацій, проповідниками, місіонерами.
4 червня 2012 року ВРЦіРО звертається до Президента В. Януковича, Секретаря РНБО А. Клюєва, глав парламентських фракцій і профільних комітетів з проханням сприяти відхиленню законопроекту № 10221. Однак 5 червня цього ж року Парламент ухвалює законопроект у першому читанні. Позиція Комітету з питань культури і духовності, який рекомендував Парламенту відхилити законопроект, під час розгляду оголошена не була.
Надалі відбуваються ряд зустрічей, міжвідомчих нарад і засідань за участі представників ВРЦіРО, на яких підтверджується думка про те, що наміри внесення змін до базового закону про свободу совісті є хибними. Однак 16 жовтня 2012 року Верховна Рада приймає законопроект № 10221 у другому читанні як закон.
17 жовтня на зустрічі з Президентом України представники ВРЦіРО звернулись до нього «з рішучим закликом накласти вето на закон». Президент В. Янукович завірив учасників зустрічі, що «думка Ради Церков матиме велике значення при прийнятті рішення про долю цього закону». 6 листопада закон надіслано до Президента. 21 листопада Президент В. Янукович підписав Закон № 1022120.
У зверненні ВРЦіРО до Президента України від 23 квітня 2013 року, представники Церков і релігійних організацій засвідчують бажання налагодити постійний діалог з Главою держави та урядовими структурами, який покликаний сприяти утвердженню в Україні свободи віросповідання, високих моральних цінностей та розвитку соціального служіння Церков і релігійних організацій. До звернення було подано додаток з питаннями, які, на думку ВРЦіРО, повинні були бути покладені в основу подальшого розвитку державно-конфесійного діалогу.
Церква в Україні дає свою моральну оцінку тим чи іншим подіям, ситуаціям чи обставинам. Це ми бачимо під час подій, пов’язаних з Євромайданом 2013–2014 років. Кожного разу після застосування сили з боку влади для «зачистки» Майдану ВРЦіРО закликала Президента і опозицію сісти за стіл переговорів для знаходження виходу із складної ситуації, що склалась у державі. З нагоди Дня Соборності України 22 січня 2014 року В. Янукович відвідує Києво-Печерську Лавру, намісник якої від імені повноти УПЦ (МП) повідомляє про підтримку Президенту, «подібно до того, як Симон Киринейський допомагав нести Хрест Христу на Голгофу». Це викликало хвилю негативних емоцій зі сторони народу, натомість ця подія засвідчила про спільні інтереси влади та УПЦ (МП). 24 січня 2014 року на зустрічі Президента з деякими членами ВРЦіРО гарант конституції зауважив, що дія призводить до протидії та пообіцяв діяти усіма законними методами для зупинення протесту. Ця обіцянка розглядалась як погроза застосування сили до Майдану. 20 лютого 2014 року влада оголошує днем жалоби за загиблими у сутичках на Майдані, натомість в цей же день здійснює вбивства великої кількості мирних мітингувальників. У зв’язку з цим ВРЦіРО видає заяву з приводу ескалації насильства в Києві, у котрій засуджує кровопролиття та вбивства і закликає протидіючі сторони до переговорів. У свою чергу Священний Синод УПЦ КП припинив поминання влади під час бого¬служіння. У результаті 22 лютого 2014 року Верховна Рада України 328-ма голосами народних депутатів підтримала постанову про усунення В. Януковича з посади Президента України.
Окреслена ситуація виявила відверте ігнорування тепер уже екс- президентом України та більшістю депутатського корпусу позиції релігійної спільноти, Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій. Можна стверджувати, що не лише зміни до базового Закону про свободу совісті, але й процес їх прийняття стали образою почуттів релігійних спільнот та їх лідерів, віруючих і просто демократично налаштованих громадян.
Держава посилила контроль над діяльністю релігійних організацій. Водночас поза її увагою досі залишаються питання, що становлять життєво важливий інтерес для Церкви: налагодження нормального механізму комунікацій між релігійними організаціями та центральною владою, який гарантував би їх право бути почутими; надання права релігійним організаціям засновувати навчальні заклади державного стандарту освіти; повернення майна; забезпечення рівного ставлення держави до всіх Церков і релігійних організацій України.
З усуненням від влади В. Януковича розпочнеться новий етап взаємовідносин між державою та Церквою.

Список джерел і літератури:

1. Булига І. Релігія і політика: практика взаємодії у сучасній Україні // Вісник Житомирського державного університету. Випуск 66. Філософські науки, 2012. – С. 3–6.
2. Васильев М. Янукович выбрал благословение Патриарха Кирилла. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.km.ru/news/yanukovich_ vybral_blagoslovenie.
25 Священний Синод визначив припинити поминання влади за богослужінням. [Електронний ресурс].
26 Релігія і влада в Україні: Проблема взаємовідносин. – К., 2013. – С. 7.204
3. Виступ президента України Віктора Януковича на засіданні Громадської гума¬нітарної ради. – Офіційне Інтерент-представництво Президента України, 13 травня 2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.president. gov.ua
4. Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://vrciro.org.ua/
5. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/987-12
6. Заєць О. Попередні висновки із зустрічі Президента Віктора Януковича з Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.religion.in.ua
7. Конфесіологія релігії: Колективна монографія // Українське релігієзнавство / за наук. ред. д. філос. н., проф. А. Колодного та Л. Филиповича. – 20-е доопрац. – К., 2009. – 237 с.
8. Мень А. История религии. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lib.ru/ HRISTIAN/MEN/1__tom.txt
9. Модернізація України – наш стратегічний вибір. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/docs/poslannya sborka.pdf
10. Релігія і влада в Україні: Проблема взаємовідносин. – К., 2013. – 76 с.
11. Розпорядження КМУ № 1502 від 19 липня 2010 року.
12. Росенко М. Державна політика України щодо церкви й релігійних організацій. Їхнє місце в політичній системі суспільства // Віче. – № 12. – 2009. – С. 24–26.
13. Священний Синод визначив припинити поминання влади за богослужінням. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.cerkva.info/uk/synod/4448- rishennia-20-02-14.html
14. Соловйова Р., Максимчук С. Дежавно-Церковні відносини: істоія і сучас¬ність. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.iai.donetsk.ua/_u/iai/dtp/ CONF/9/articles/sec2/s2a7.html
15. Стефанчишена Т. Релігія, політика і право: деякі аспекти взаємовпливів // Право України. – № 1. – 2010. – С.105–109.
16. Указ президента України «Про оптимізацію центральних органів виконавчої влади» № 1085 від 9 грудня 2010 року.
17. Цебенко С. Державно-церковні відносини в незалежній Україні. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://historylaw.lp.edu.ua/index.php?option=com_ content&view=article&id=81:2013-04-29-10-03-24&catid=45:2013-04-25-08-46- 36&Itemid=66
18. Чи варто критикувати дії президента в державно-церковній сфері? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/articles/2011/01/19/5803949
19. Янукович зустрівся з представниками ВРЦ. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://religions.unian.net/dialogue/876308-u-kievi-vidbulasya-zustrich-yanukovicha-z-predstavnikami-vseukrajinskoji-radi-tserkov.html
20. Януковича порівняли з Христом. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http:// www.volynpost.com/news/26137-yanukovycha-porivnialy-z-hrystom

Владислав Фульмес
студент 4 курсу ВПБА

Поділитися з друзями